І говорить Він Марії: «Не приходь до мене у мої мрії, не хочу тебе бачити, чути.
І чого я зустрів тебе, таку, яку важко забути? Яка проїхала півсвіту і втекла від мене у вічне літо. Просіяти б душу крізь сито.
Стерти б тебе із пам’яті, і під тихі звуки тамтамів викинути всі спогади на сонцепік у піски Атаками…
Що тепер буде з нами?»
І говорить Він далі: «Твої очі – мої медалі. Загадковіші усіх картин Далі. Моє серце у порівнянні з твоїм – на мілі.
А твоє повноводе, бездонне. І любов його – багатотомна… От би зійшлися всі наші атоми…
… і заснути від солодкої втоми)».
А далі Він для Марії казав: «Я б для тебе зірку ясну дістав, найстрашніший мій шлях – шлях без тебе.
Бо він буде у пЕкло, не в небо. І хай би собі пеклО, це не таке вже й зло, просто точно без тебе сконаю, і головне, я напевно знаю,
Що ти будеш у Раю…»
І продовжував: «Тебе не знати - моторошніше фільмів Хічкока, страшніше за сотню чортів. Знати, чи любиш, хотів …
От би відкрити мені
Третє око.
От би створити мені – нових слів. Завести тебе в мої сни. На руках у цієї весни. Не схибити – жодним кроком. Витримати до кінця - усі строки».
Він для Марії продовжує: «Почуття це зірки народжує. Рухає планети і світила.
І світиться, рухається, горить вогнем – моє тіло. Виросли крила?
Я для тебе – і серце і руку. Я б не витримав душ двох розлуки… Краще обрізати всі кабелі, краще не знати, самому знищити всі свої кораблі, або на абордаж їх віддати піратові….»
Говорить Він: «Я вже не зможу один. Якщо Тебе не існує, то я візьму й намалюю ці очі, що творив Одін, на одній із своїх картин».
Він стояв у кімнаті один.
А на іншому кінці світу у краю вічного літа посміхнулася тихо Марія. Сіла на літак. Прошепотіла «Так»….)
.....................