це все сумно-пресумноРозривалася між дитячим бажанням покласти його у коробку,
перев"язати бантом, милуватися, не давати нікому-нікому.
А як хтось торкнеться - всіх перестріляти,
і, плачучи, бігти додому.
І самій хотілося стати іграшкою в його руках -
іграшки мають намальовані обличчя і пластмасові душі.
а так.. навіть не болить....
коли все до хвилини життя вибили з тіла - пісок із боксерської груші.
Концентрований сум, контрольовані рухи і зірвані етикетки -
хотілося так по-дитячому зачаклувати його,
недолугі сонетки,
і обличчя, що завжди сумне і завжди-не-на-людях......
Так по-дитячому.
Щирий до вічності
Біль у грудях