так собіПросто зоряний пил,
що розвіється після світанку -
тінь від тіні,
і незамінних не буває...
Пройдуть роки, і зими, і думки -
і серце, наче сірника, зламає
вітром
півночі,
і я забуду
очі
що
мені
не описати,
не намалювати,
не прожити....
не пережити,
не забути у вині....
Наші поради, наші надії,
наше вчорашнє,
шукає винних....
Я б так хотіла утікти,
мов лозунг -
в голові -
усе вода,
немає незамінних....
І я б відпустила тебе,
і я б помахала рукою,
хустинкою,
де були вишиті квіти...
Та незамінні завжди-завжди є...
І я себе не зможу відпустити.
Моє вчорашнє, зоряне світло,
моє забуте.
сонне тепло...
моє у вікні промайнувше літо...
все сон, усе асфальт,
мій недопитий чай,
усього
не
було.....