понедельник, 13 февраля 2012
мені це важко писалося. скоро закрию, напевноІй подобається стрибати з розбігу - і під холодний північний лід,
ій подобаються ті, у кого важкі слова,
вона не боїться болю,
а її больовий прийом
вчергове доказує, що досі іще жива....
Де знайдеш того, хто хотів би лишитися з нею?
Спитай, що їй подобається - і будеш сам не радий...
Вона не боїться ні мишей,
ні піявок, ні павуків, ні змій....
і ні про що не питає ні в кого поради...
Вона не боїться бути заміжньою за ніким:
їй подобається переміни, і вітер,
щоб прив'язати тебе до себе вона носить з собою дзбан клею...
І тільки в пустих кімнатах,
з будинку в будинок,
ходить самотність, колись приручена, просто за нею....
Вона не боїться сили, а справжність - її сестра,
і зовсім не страшно, що впаде колись метеорит,
чи настане кінець світу....
А тільки те,
що в один день ти скажеш "Прощай",
і знову в вічну зиму перетвориться
таке непрожите літо...
***
Цей світ, котрий вчора був зовсім пустим,
а сьогодні набрав фактуру, і колір, смак,
світ, де кожен із вас обох все рівно помре -
і як ти скажеш - ніколи не буде так....
світ, в якому лист на вітру - і той набирає силу,
світ, в якому так швидко в"януть зірвані квіти....
але поки ти не бачш, а він на крок від тебе назад -
це все можна пережити....
Тільки вчора мріяла про вітрила,
а тепер мрієш про те, щоб залишитись тут....
В цьому гарячому, нетутешньому танці,
в цій дрожі в колінах, в свідомості, що без меж..
Хто вам сказав, що любов виключає страх?
Це буває одне і те ж...
Чорно-білі вокзали прощань,
ненастроєні віолончелі, і сльози узори ведуть на щоці...
Він того не побачить - авжеж...
У цьому світі,
де твоя рука не в його руці...
Переживеш.