Навіть якщо розлука заллє нас як цунамі, як ураганні вітри з жіночими ніжними іменами, ми все рівно матимемо однакові спогади, а значить - завжди будемо разом, пам"яттю, віршами і думками.
Ти - в мені, я - в тобі. Світ - з нами.

@музыка: та ж

@настроение: вітер далеких мандрів і запах білих орхідей

@темы: В.Д. - воспоминания, Гонолулу

---

Счастливы те, кто может не опасаться, что у него заведуться идеи и что ему не прийдеться бояться, окажуться ли они стоящими, счастливы те, кому не приходяиться дрожать при мысли, что они могут оказаться стоящими!!!...

@музыка: Мельница - Рядом быть

---

№2
Напої мене кавою, з корицею, ваніллю, і трохи червоного перцю. Чи чаєм із імбирем. Осінь приходить, і сльози так легко ллються, і холод так палить - гарячим, гарячим вогнем..
закутай мене теплим пледом, вкрий шарфом, подмухай на руки, зігрій їх своїм теплом.... І хай в дні розлуки, такої - мов вічність - розлуки - я пахну тобою, а ти пахнеш - сонцем, і нотки - мускусом, і кедром, і трішечки зовсім вином...
обніми мене, просто зараз, я так цього потребую, а то замерзаю до кісточок, ізсередеини, не бачу, не думаю, не живу і не чую.... накричи на мене, удар, чи що, поцарапай до крові - покажи, що я ще існую....
торкнутися точок перетину....А наніч казку - про принцесу у сірому царстві, і я, може, колись засну...
А потім...... коли сонце розбудить..повірю в Твою весну.

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

нутелла)

2 стакана молока -250 мл
6 ст.л. какао
6 ст.л. муки
6 ст.л. цукру
200г.вершкового масла (можна - 180)
шоколад -100грамм

Змішати цукор, борошно і какао .. Закип'ятити молоко і розчинити в ній сипучу суміщ.Помешівая довести до кипіння і варити до потрібної густоти .. Дати охолонути хвилин 20 і покласти м'яке масло і шоколад.Взбити міксером. перекласти в баночку .. і баааааааагаот горіхів - подрібнених дрібно а блендері, або перетертих у макотерці-мясорубці - та будь-чим, але вони мають бути дрібненькими.
Опційно - ванілька, розчинна кава (пакетик), спеції)

Фото не моє, але нутеллу робила - смакота

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Любіме

И он делается незыблемым, как штатив,
И сосредоточенным, как удав,
Когда приезжает, ее никак не предупредив,
Уезжает, ее ни разу не повидав.

Она чувствует, что он в городе - встроен чип.
Смотрит в рот телефону - ну, кто из нас смельчак.
И все дни до его отъезда она молчит.
И все дни до его отъезда они молчат.

Она думает - вдруг их где-то пересечет.
Примеряет улыбку, реплику и наряд.
И он тоже, не отдавая себе отчет.
А из поезда пишет: "В купе все лампочки не горят".
И она отвечает:
"Чёрт".
...............
..усмешку на уголок,
То, что меня узнают без грима
И то, что я, к сожаленью, прима
И никогда не ношу чулок.

Я ноль. Я дырочка в номерке.
Но – буду профилем на монете.
А он останется в кабинете
С куском кулисы в одной руке.
............
Нет, я чту теперь документы:
Договоры, уставы, пакты.
Только веские аргументы.
Только хрустко сухие факты.

Можешь хмуриться большелобо
И сощуривать взгляд медузий –
Я упорно взрослела, чтобы
Не питать никаких иллюзий.

И теперь, когда слита щелочь
И промыты кривые колбы:
Ты неслыханнейшая сволочь.
Ты прекрасно мне подошел бы.

Злополучно, многострадально,
Изумительно и упруго –
Мы ведь скроены идеально,
Исключительно друг для друга.

Черный с белым, кровавый с синим
Мы б лучились таким сияньем!
Как же там?.. – я была бы инем,
Ты, понятно, суровым янем.

Это было столь очевидно,
Что добром не могло кончаться –
Мы раскланялись безобидно.
Мы условились не встречаться.

Шутим в письмах о грозной мести,
Топим в лести и ждем ответа.
Мы так счастливы были б вместе,
Что и сами не верим в это.
............
Перевяжи эти дни тесемкой, вскрой, когда сделаешься стара: Калашник кормит блинами с семгой и пьет с тобой до шести утра; играет в мачо, горланит блюзы – Москва пустынна, луна полна (я всех их, собственно, и люблю за то, что все как один шпана: пусть образованна первоклассно и кашемировое пальто, - но приджазованна, громогласна и надирается как никто).

Кумир вернулся в свой Копенгаген, ехиден, стрижен и большеглаз; а ты тут слушаешь Нину Хаген и Диаманду еще Галас, читаешь Бродского, Йейтса, Йитса, днем эта книга, на вечер – та, и все надеешься просветлиться, да не выходит же ни черта – все смотришь в лица, в кого б залиться, сорваться, голову очертя.

Влюбиться – выдохнуть как-то злобу, что прет ноздрями, как у быка: одну отчаянную зазнобу – сто шуток, двадцать три кабака, - с крючка сорвали на днях; похоже, что крепко держат уже в горсти; а тот, кого ты забыть не можешь, ни «мсти», ни «выпусти», ни «прости» - живет, улыбчив, холен, рекламен и любит ту, что погорячей; благополучно забыв про пламень островитянских твоих очей.

Ты, в общем, целую пятилетку романов втиснула в этот год: так молодую легкоатлетку швыряет наземь в секунде от рекорда; встанешь, дадут таблетку, с ладоней смоешь холодный пот; теперь вот меряй шагами клетку своих раздумий, как крупный скот, мечись и громко реви в жилетку тому, кто верил в иной исход.

Да впрочем, что тебе: лет-то двадцать, в груди пожар, в голове фокстрот; Бог рад отечески издеваться, раз уж ты ждешь от Него острот; Он дал и страсти тебе, и мозга, и, в целом, зрелищ огреб сполна; пока, однако, ты только моська, что заливается на Слона; когда ты станешь не просто куклой, такой, подкованной прыткой вшой – тебя Он стащит с ладони смуглой и пообщается, как с большой.

Пока же прыгай, как первогодок, вся в черноземе и синяках: беги ловушек, сетей, разводок; все научились, ты всё никак; взрослей, читай золотые книжки, запоминай все, вяжи тесьмой; отрада – в каждом втором мальчишке, спасенье – только в тебе самой; не верь сомнениям беспричинным; брось проповедовать овощам; и не привязывайся к мужчинам, деньгам, иллюзиям и вещам.

Ты перестанешь жить спешно, тряско, поймешь, насколько была глуха; с тебя облезет вся эта краска, обложка, пестрая шелуха; ты сможешь сирых согреть и слабых; и, вместо модненькой чепухи -

Когда-нибудь в подворотне лабух споет романс на твои стихи.

@музыка: Bedřich Smetana - Die Moldau (Ost "The Tree of Life" 2011)

---

Є люди, які не знають, наскільки важливо те, що вони існують.
Є люди, які не знають, як багато для інших важить сама їхня поява у чийомусь житті.
Є люди, які не знають, скільки радості дарує іншим їхня усмішка.
Є люди, які не знають, яким добрим для інших є їхня близькість.
Є люди, які не знають, на скільки біднішими інші почувались без них.
Є люди, які, не знають, що вони – дарунок небес.
Але могли б знати, якби ми їм про це розповіли.

Б. Ферреро

---

Вірш для Сестри і про Неї написаний був... ТИ! Все буде добре!

І нехай я просто буду глиною – ти мене обпечеш вогнем.
Не схилюся своєю спиною, навіть не ворухну – плечем.
Мій таємний тотем – десь у серці. Знов нічого тобі не скажу.
Потім ввечері – водки із перцем. На долонях собі ворожу…

І нехай ти не зможеш дізнатися – моя гордість розрушить плани…
Просто відкрити в пустій квартирі вікна і двері, час залікує, напевно, рани?
І прийдуть нові люди, і світ не зупиниться – а так би хотілося….
Випадковості не випадкові, і ми не даремно зустрілися….

І нехай я все граю в байдужість, суть – так глибоко, ти не знайдеш…
Відпускаю себе тільки в снах до твоєї душі меж…. Авжеж…
Чим швидше втікаєш – тим менше шансів, що утечеш.
А насправді просто зіткнутися з тобою у дверях… Сказати «Привіт»…
У такі моменти Любов народжується і зупиняється Світ.
...............
А цей - просто так.

Клянуся, ти ніколи не станеш одним із них! І нехай би мені тільки можливість – на тебе надивитися. Я ніколи не знала, коли це – вчасно і варто спинитися, Вниз пролетіла – лишила по собі коротку пам'ять, дурний каприз.
Ти ніколи не вмів робити так, як вони – не з вини характеру, друзів чи генів… Це просто світло, це справжня суть, розлита червоним у твоїх венах… А на аренах – все нові ігри, нові актори на нових сценах… Очей твоїх колір, такий характерний, клянусь не сплутати більше ні з чим. До твого перцю додати меду – щоб більш ніколи він не гірчив. Такий по-справжньому особливий, так мовити – ексклюзив.
Плутати ролі і наламати дров – як завжди. Весь час хочеться бігти, втікати, без питань «А від кого?» й «куди?» - несміло… От хоч раз би сказати «не йди» - голос розуму в стотисячний раз переможе, а так хотіла... Переборщила. Не знаю, куди дійшла, втратила відчуття спокою, щастя і міри.. Немає сили і відповідь не знайшла, але клянусь, щаслива, що ми зустрілись.
Ти не терпів людської брехні, банальних фраз і фальшивих друзів… Зовсім не ідеал. Просто не любиш чужих банальних похвал, і знаєш, що зрештою матимуть всі по заслузі... А я буду поруч, навіть якщо ніхто цього не помітить. Мої банальні привіти – насправді всі як один – це ехо гірських вершин, куди утікаю від тебе. І потім лечу у небо, із моїм Сонцем один на один…А, може, насправді сплю? Вранці прокинусь, збираю свої манатки... Клянусь, я тебе.... (три крапки).
...................

@музыка: Земфира - Бесконечность

---

Почуття, які лишаються спогадом, яке стара чорно-біла фотокартка, знайдена так випадково.
А зараз що лишилось?
Пусті обійми, не варті слова...
А насправді - треба так мало, тільки хоча б раз не побоятися
І сказати, що більше всього в цілому світі люблю разом з ним сміятися....

---

Я самий пиздатий мужик в світі, мать вашу! Я швидко одягаю штани (зі дзвінком у двері) і вмію ремонтувати компи і копатися в електрощітку. Я сплю з книжкою і ввімкненим тєлєком. Ні, блять, я знаю де таймер, але мені лінь. Я вмію варити пельмені і макарони і навіть смажити гриби. І болти з гайками я теж вмію крутити, хулі. Я читаю Хантера Томпсона і люблю рев мотору мотоцикла. Нема нічого краще за хуйову тучу мотоциклів.
От тільки один недолік. Я дівчина. (с)

---

рецепт

Прості)
1. інгредієнти:
700 г сиру
4 столові ложки цукру
3 яйця
3 столові ложки манної крупи (без гірки)
2 - 3 столові ложки сметани
1 / 3 чайної ложки солі
ванільний цукор
шоколад
Приготування:
Сир, яйця, цукор, сіль, манну крупу, сметану і ваніль ретельно перемішати.
Шоколад переламати на кубики. Додати шоколад до сирної маси і ще раз все перемішати.Форму змастити маслом, викласти масу і залишити на 30хв. Випекти в духовці)
Можна так само розтопити шоколад з додаванням вершків і полити запіканку зверху. Все готово!!
(фото - М.Сергунова)

---

люблю

А скрипка просто іскрила… Чарівна паличка - смичок…
Рука його кудись летіла! (під впливом тисячі тривог)
Ці зустрічі, розлуки, це життя … і звідки дивна незбагненна сила?
Клянусь, я бачив в нього за спиною крила...і на секунду я подумав, що він Бог…
…Повільно лине пісня – з нею один-на-один. Розхристаний, мов божевільний, може, вільний?
На хвилі музики – душі крізь очі плач. Крізь сиві коси – погляд ясно-синій.
На сцені. Кабаку. Кілька годин. Чардаш Монті, капризи Паганіні, думки-думки…. Та руки вже не ті.
І в хвилі ейфорії шепче ім’я…
Тієї, що роки тому сюди … приходила, так завжди... загадково.
Кому не смів сказати навіть слова….
Але віддав – не ждавши, випадково – свої пісні, і серце, й душу, й руку...
…Тієї, що була вся неземна.
…Тієї, що була вся із розлуки,
А що він міг – студент, скрипаль, бідняк. І не хотів дурної він мішури…
…Усе, що мав, з собою сам носив.
Футляр і скрипку, серце й партитури.
Кохав, кохав як може лиш митець, fortissimo! А напоказ - piano.
У ритмі чардашу себе – напоказ – грав. А серце почуттями було п’яне…
…Її від себе так оберігав… На все готовий ради її щастя.
Зберіг їй небо, в себе рай украв.
А музика? А музика - удасться.....
Вона дивилася на дивного його, і посміхалася, казала «любий друже»… А потім – про весілля.
Де він грав.
Радів за неї, сумувавши дуже….
Пройшли роки. Сивий старий скрипаль. Кабак, купюри, що лежать на сцені.
А мріяв про одне –
Побачити хоч раз… згадати дні, щасливі та шалені.
Вона прийшла. Не взнала вже його – красива літня пані, милі внуки. Вона пройде. Лиш чардаш не мине.
Той, який їй завжди натхненно грали його руки.
Впізнала музику. І очі скрипаля. Де досі пристрасті вогні горіли. Пройшовши мимо, руку відвела…
Та передумала і долари лишила.
Збулася мрія, музика лилась, в той вечір там відбулось справжнє диво.
Мури людських сердець розбились вщент.
І із очей – ці сльози так бурхливо.
Як після сповіді -світилось щось в душі. І у очах верталось щось дитяче. Там кожен забував найбільший страх.
І відчував у грудях щось гаряче.
Остання пісня. Закривається кафе. Дешева забігайлівка, насправді. А з нього Люди-з-крилами ідуть.
На серці - чардаш. Попереду - путь.

А скрипка просто іскрила, грала, співала, летіла… Самотній геній смичка.
І хай спинилося в той вечір його серце, але так довго грала - рука.

---

бла бла бла. сльози і соплі.

- Просто новые сказки – и снова на старый лад. Верните мне старые грамоффоны, я закроюсь в комнате и буду рад. Выпускать свою зиму прямо в лето – из рукава – крылом. Я очень долго сидел на крыше. И явно переусердствовал с вином. Хотелось долететь до тебя – хоть на секунду. Бумажным самолетиком… и пусть. Мое пятилепесткове счастье…. Но вовсе не в счастье суть...
- Ты сидел на крыше? А я на них танцевала. Ничего не видя… Ты скажеш, что я рисковала? Танцевать на самом краю с закрытыми глазами? Ну заче же так, просто солнце кто-то же должен зажечь своими руками… Мой звездный мальчик, мой маленький принц, летай, и попутного ветра, и пусть шепот леса станет оркестром твоим… Печальный мой странник, мой самый любимый повеса....
Помни свои мечты и наше с тобой молчание.
- Тем кто люблят, плевать на возраст, дни, космос и расстояния…
- тем, кто любят, вечность – это лишь встречи, не расствания…
- Но зачем же так??? Хочу к тебе.. , - во сне сказала.. Платок в руках на нервах теребя…
- Я очень-очень…
- Очень-очень-очень!!!!

.. Ты проспала... Твой Кай закончил свою "вечность" изо льда....

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Закрытая запись, не предназначенная для публичного просмотра

---

Хватить віршів, нє?) "У нас есть печеньки" (с.)

Творог + цукор + яйце + мука + какао.
Усьо)

Збоченцям на зразок мене - цинамон, ваніль, і шматок шоколадки всередину.

---

І говорить Він Марії: «Не приходь до мене у мої мрії, не хочу тебе бачити, чути.
І чого я зустрів тебе, таку, яку важко забути? Яка проїхала півсвіту і втекла від мене у вічне літо. Просіяти б душу крізь сито.
Стерти б тебе із пам’яті, і під тихі звуки тамтамів викинути всі спогади на сонцепік у піски Атаками…
Що тепер буде з нами?»
І говорить Він далі: «Твої очі – мої медалі. Загадковіші усіх картин Далі. Моє серце у порівнянні з твоїм – на мілі.
А твоє повноводе, бездонне. І любов його – багатотомна… От би зійшлися всі наші атоми…
… і заснути від солодкої втоми)».
А далі Він для Марії казав: «Я б для тебе зірку ясну дістав, найстрашніший мій шлях – шлях без тебе.
Бо він буде у пЕкло, не в небо. І хай би собі пеклО, це не таке вже й зло, просто точно без тебе сконаю, і головне, я напевно знаю,
Що ти будеш у Раю…»
І продовжував: «Тебе не знати - моторошніше фільмів Хічкока, страшніше за сотню чортів. Знати, чи любиш, хотів …
От би відкрити мені
Третє око.
От би створити мені – нових слів. Завести тебе в мої сни. На руках у цієї весни. Не схибити – жодним кроком. Витримати до кінця - усі строки».
Він для Марії продовжує: «Почуття це зірки народжує. Рухає планети і світила.
І світиться, рухається, горить вогнем – моє тіло. Виросли крила?
Я для тебе – і серце і руку. Я б не витримав душ двох розлуки… Краще обрізати всі кабелі, краще не знати, самому знищити всі свої кораблі, або на абордаж їх віддати піратові….»
Говорить Він: «Я вже не зможу один. Якщо Тебе не існує, то я візьму й намалюю ці очі, що творив Одін, на одній із своїх картин».
Він стояв у кімнаті один.
А на іншому кінці світу у краю вічного літа посміхнулася тихо Марія. Сіла на літак. Прошепотіла «Так»….)
.....................

---

Так не буває, не буває - щоб завжди,
так не буває - абсолютно неможливо.
Тобі - літо, тепло, сонце, любов,
мені - осінь, холодний чай, безкінечні зливи.
Тобі - вишита ніжність, заходи сонця на високих балконах.
мені - гірка ненависть прощань на самотніх-самотніх перонах.
Не хвилює зовсім нічого, бо насправді це надто важливо.
Впечатаний, вшитий всередині, що ж...
а здіркою в грудях та животі так неможливо паршиво....
Зневажаю себе за мовчання. і не сказане знову "не йди".
Не зданий урок, не зроблений крок, до побачення.
Я померла.
Куди розбивається небо?
Так не буває.
Не треба......
Не Твоя
Не випрошу
В себе
пробачення

@музыка: Мірзоян

@темы: без особистостей