понедельник, 21 ноября 2011
сорі, дороблю колисьнадто довга осінь, надто довга осінь.
Все на місці - робота, приходять гості,
але ти не заходиш більше.
Не для тебе пишуться вірші.
Надто холодна зима, надто холодно....
Набрати твій номер - раз у півроку.
- О, я дуже щаслива. А ти? Ну бувай, всеодно....
(і смайлик..) а серце - високовольтним током...
Надто далека весна, надто далека.
Ще вчора ти поруч був, а зараз - сотні парсеків...
і тільки іноді у гості ходять сни -
далекі тіні вже-не-нашої весни.....
Надто коротке літо, надто коротке...
старі фотократки і присмак у роті солодкий....
Може, краще було б без цього? Беззвучне "стій!"
надто далекий і вічно-вічно не мій.
Кроїти, латати, ховати себе, мов примару.
закутатись в сум, тугу, журбу і печаль...
Раніше писалось, жилося, і дихалось - справді.
дрижать мої руки, і знову розливається чай....