сумно просто банальножити по чорновиках - неправильно, бо серце перетворюється в пісок. пісок розвіюється вітром, а на заміну - відчай, відстань, і щоб відчути - треба герци, ватти, ток...
А пелюстки троянд усе іще червоні, і я в вагоні - досі ще твоя - чорновики - як тінь сумних перонів, і вітру в грудях, спогадів.. А я писатиму про те, чого не жити, писатиму - щоб м'ясом догори. Вірші - це не життя, це мертві квіти, мого кохання посеред зими.
